Сьорбаю чай і обсихаю після епічної битви, тому є час написати пару слів.

Вчора компанія з НАУ мала необережність покидати сніжками в КПІшників на нашій же території. Очевидці кажуть, що вистачило навіть тих, хто просто пив пиво на Поляні, щоб показати хто тут хазяїн. Пілоти вирішили взяти реванш запросивши нас поближче до свого літака. Ну що ж, КПІ цим не злякаєш  От і вирішили зустрітися о 20ій в НАУ.

Затримався в універі, вирішуючи проблеми з дипломом, тому доганяв своїх вже трамвайчиком, підтягнувся, коли КПІ протискалися у вузенькі двері у воротах НАУ. Не чекав, що на «виїзний» матч збереться так багато народу. Скільки нас було – сказати важко, але число вимірювалося сотнями. Далі йшли дружньою ходою по території їх вишу із гучними вигуками Ка!-Пе!-І! Що відбувалося далі мало хто розумів: «ну де ж НАУшники?», «куди ми стільки йдемо?», «НАУ виходьте!» або «НБВС» хто в курсі)))
Пройшовши ще з кілометр нарешті побачили натовп, що чекав нас на місцевому стадіоні. І тут я теж не очікував, що вони зможуть зібрати стільки людей. Команди вишикувалися вздовж лицьових ліній поля стіна на стіну і, довго не чекаючи, все почалося! Із гучними вигуками своєї команди летіли кілограми снігу в одну й іншу сторону. Не знаю кому як, але особисто мені сподобалося бути на передовій, стоячи за КПІ навіть не спиною, а лицем! Отримував хедшоти, роздавав хедшоти, знову отримував, знову роздавав ще більше! Після активної десятихвилинки НАУ відступили на пару метрів до своєї сторони і їх дівчатка почали бігати випрошуючи перерву. З якої сторони летіла піротехніка не зрозуміло, але виглядало не гарно, мінус вам, хлопці.
Після недовгої перерви бій відновився. Ось тут то КПІ показало силу і єдність, сантиметр за сантиметром притискаючи НАУ до кінця поля! І чим далі, тим менше відчувався опір. Стало помітно, що в КПІшників так й інтерес почав зникати. НАУ мабуть подумали, що Політех почав відступати і з криком поперли стіною на нас, всіма силами і не те щоб із сніжками, а просто бігли натовпом. Друзі, було трошки образливо бачити, як багато наших кинулися до воріт, залишивши одиноких воїнів, які стояли до останнього, за спиною.
Минувши ворота, сніжки як такі закінчилися, почалася «осада замку». Ворота стадіону тріщали по швах від навали натовпу по обидва боки, який обстрілювали сніжками із тилів команд. Шкода було 10-15 чоловік авіаційного, які встигли вийти за ворота разом з КПІ, коли їх друзі залишилися по той бік. Бідняг прижали до огорожі, часом це нагадувало приготування відбивних)))
Більше, звичайно, було хлопців, але знайшлися і відважні дівчата, що не побоялися отримати сніжкою в обличчя й відстоювали свій виш не гірше. Повага вам.

Хто переміг? НАУ кажуть, що вони, ми кажемо, що КПІ. Особисто моя думка: КПІ перемогло в сніжках, НАУ мабуть було сильніше в штовханині. Та це вже не так важливо. Головне, що всі отримали море позитивних емоцій, накричалися, викачалися в снігу і відчули єдність. Нашими кричалками були «За КПІ», «За Згуровського», «Вперед! Там снігу більше» та просто КПІ.
Якщо НАУ не побоїться прийти на Поляну – будемо раді бачити. Тільки заспокойте отого великого дядю, який мало не спровокував декілька бійок. А так дякуємо авіаційному за теплий прийом, було весело!

Численна громада КПІ вирушила додому і вся Борщагівська від НАУ до Польової чула, хто саме йде. А в студмістечку нас тепло зустрічали дівчатка із вікон книжок. Всім дякую! Всі круті!