Ейфорія — мабуть найвлучніше слово, яким можна описати стан, в який зануруєшся під час фестивалю Захід. Це інший світ, віддалений від політики, ненависті, жорстокості, напрягів і ще кучі поганих слів). Це не просто музика, світло, кумири і знайомі, це цілий рух, ціла стихія… це тисячі доброзичливих людей, які їдуть в невідоме місце щоб разом провести найкращі дні літа…



( Читать дальше )

Я вже точно і не пам'ятаю як то сталося, але по факту вранці 19-го серпня я сидів у львівській кнайпі з тамтешнім моїм другом і їв піцу на якихось там дровах (взагалі мені було пофіг на чому та піца, бо відношусь я до неї посередньо, адже важаю цю страву тупою сумішшю всього, що не втигло або встигло, але не дуже, зіпсуватися в вашому холодильнику). В телефоні були записані контакти єдиного мого супутника на фестивалі Захід, третім місцем для котрого з 19 по 21-го серпня буде туристична база “Сонячна Галявина” що в селі Родатичі під тим самим Львовом, де я саме дожовую чи то папероні, чи то маргариту, бо “придуманої” піци з купою сортів сиру в їх немає, а робити то за них мені впадлу.

Саме разом з зажовуванням останнього шмата лунає моє суперрінгтоно (всі чогось лаються щоб я якусь “емпетрішку” поставив, бо рінгтон з боксу їх бісить, що страшенно тішить мене) і я прощаюся з “жувальною” компашкою і прямую на вокзал, куди має саме прибути “рОкова” (нє “ракавая” а “рокавая”!) компашка.

Тож, всі вже мали здогадатися що це буде звіт з фестивалю україномовної рок музики що проходив… ну ви знаєте. В головних ролях я та Андрій Шумада (ака злий та нещадний модератор лайвдотбетедоттіві eagleeye). Огляд поганий, бо я змушений був покинути фестиваль 20-го числа в зв'язку з закінченням моєї відпустки, тож він неповний. Сподіваюся Андрій доповнить.



( Читать дальше )